середа, 15 червня 2016 р.



Легенда українського кіно.
15 червня Іванові Миколайчуку виповнилося б 75. Народився він за тиждень до початку війни у селі Чортория Кіцманського району на Буковині. 1957 року закінчив Чернівецьке музичне училищ,1961 – театральну студію при Чернівецькому обласному музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської; 1963-1965 навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Всесвітнє визнання актору принесли ролі Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків», – в них він знімався одночасно, навчаючись на 2-му курсі. Остання стрічка довгі роки була заборонена до показу в Україні, хоча здобула 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях і увійшла до книги рекордів Гіннеса.У фільмі «Вавилон ХХ» (1979) Миколайчук виступив як сценарист, режисер, актор і композитор. Збирався за своїм сценарієм «Небилиці про Івана» зняти фільм та 3 серпня 1987 року його не стало. Цей задум втілив у 1989 році режисер Борис Івченко. Звання «народний артист» Миколайчуку не дали, звинувативши в націоналізмі, а Шевченківську премію присвоїли вже після його смерті.Видатний Майстер прожив лише 46 років – помер, зігравши в кіно 34 ролі, написавши дев’ять сценаріїв, знявши два фільми. А скільки ще не встиг зробити, скільки задумів не зміг втілити у життя і серед них – фільм про Катерину з Волині…Іван Миколайчук на Волині(маловідомий епізод біографії)В 1985 році Іван Миколайчук прибув на Волинь, щоб знайти тут натуру для зйомок майбутнього фільму «Катерина». Сюжет йому підказала французький режисер Еліан Сабате. Якось вона прочитала в газеті про сумну долю волинянки Катерини Ясенчук, родом із села з-під Луцька, яка під час першої хвилі еміграції потрапила до Америки і в магазині загубила свою дитину. Не знаючи мови, вона не змогла пояснити, що з нею трапилося, тому її прийняли за божевільну і помістили у клініку, де вона знаходилася майже 50 років. Там її побачив один чоловік, українець за походженням, який зрозумів її трагедію.Український режисер зі своїм співавтором вирішили побувати у тих місцях, де жила колись ця нещасна жінка і познайомитися з побутом її колишніх односельців. Спочатку вони переглянули аматорські фільми про поліщуків і серед них стрічку про колоритні «Карпилівські вечорниці», яка їм дуже сподобалася, і вже готові були їхати до Ратного, але, крім передового колгоспу, там їм нічого більше не показали. Гості були розчаровані, а француженка пообіцяла Миколайчуку побудувати волинське село під Парижем. Та через два роки після візиту до Луцька він помер.Про цю історію більше можна прочитати у статті «Нічна гостина в кіностудії «Волинь» журналістки Наталії Малимон з Луцька (газета «День» за 9 червня 2011 року).
Пам’яті Івана Миколайчука 
Плачуть журливі дощі безнастанно…
Вітер студений пронизує душу… Де ти, Іване? Де ти, Іване, Мій незнайомий задумливий друже? Очі глибокі… Це – погляд Тараса. В тілі твоєму сторіччя з’єднались. Неба посланець. Співець Позачасу – Світу земного тобі було мало!
Взяти хотів від життя все й відразу: Грав і кохав ти, неначе востаннє! Йшов проти течій і сірої маси. Де ти, Іване? Де ти, Іване? Боги природи! Куди ж ви поділись? Владні, могутні, невже всі поснули? Птаха із клітки чому не звільнили? Голос тужливий чому не почули? Як ми любили тебе! Як любили! Ти оживив тіні предків забутих. Слова і духу піднесена сила В радості тішила, гріла у скруті. Якось раптово ми о-си-ро-ті-ли… Може, у небі тобі поталанить? Ти загубив на Землі свої крила, Ти залишився ЖИВИМ на екрані!
Вікторія Рутковська








Немає коментарів:

Дописати коментар