День Конституції України

В Україні, 28 червня, відзначають День Конституції. Це державне свято є єдиним, закріпленим в самій Конституції, основному документі України, відповідно до стаття 161. "День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України", - йдеться тексті основного закону України.Конституція України була ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання й набула чинності з дня її прийняття. Під час голосування "за" висловилися 315 парламентарів.На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято - День Конституції України. Так, у преамбулі документу зазначається, що Рада прийняла Конституцію, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. 

З приводу свята 27.червня в бібліотеці, в читальному залі 5-9-х класів оформлена виставка "Конституція України - шлях до утвердження української державності" та в дорослому відділі була створена книжкова виставка-роздум "Оберіг нашої державності", на яких представлені символіка України та історія конституційного розвитку держави.

Правда про наркотики

ПОЕТИКА ВОГНЯНИХ МЕЖ

ОЛЕНА ТЕЛІГА (1907—1942)

Справжнє ім'я — Олена Іванівна Шовгенева.

Олена Іванівна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сім'ї інженера-гідротехніка професора І.Шовгенева (Теліга — це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке вона взяла після одруження). У 1917 р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до

Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. Протягом 1917—1919 pp. Олена навчалась у гімназії Дучинської. У 1919р. після наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав І. Шовгенів, який оселився з родиною в Чехії, згодом ставши ректором Української господарської академії в Подєбрадах.

У 1929 р. Олена закінчила історико-філологічний факультет Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, того ж року вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.

У 1939—1941 pp. у Кракові вона очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом О. Ольжича працювала у Проводі ОУН (організації українських націоналістів). 22 жовтня 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. О. Теліга як член референтури культурної комісії

Протягом 1929—1939 рр. разом з чоловіком вона жила і працювала у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті. У 1932р. Олена почала активно співпрацювати з «Вісником» Д. Донцова.

створила «Спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «Літаври» (1941 —1942), який знаходився під постійним наглядом фашистів. О. Ольжич намагався переконати О. Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове засідання, де й була заарештована.

9 лютого 1942 р. Олену Телігу арештувало гестапо. 13-го, за іншими даними 21 лютого 1942р., Олену Телігу разом із Михайлом Телігою, .редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві.

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів «празької школи».

Остаточні зміни у світогляді майбутньої поетеси й революціонерки відбулись після її вступу на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту ім, М. Драгоманова в Празі, де вона близько познайомилась із Н. Лївицькою-Холод-ною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжи-чем та іншими талановитими письменниками «празької школи». За своїм духом вічного бунту, заклику до боротьби І поезія нагадує поетичні твори Олега Ольжича. Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності,— то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу.

У вірші «Сучасникам» поетеса звернулась «є тільки до сучасників, можна сказати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесного марнотратства, а до конкретних дій: Нe треба слів! Хай буде тільки діло! Його роба — спокійний і суворим. Авторка не вимагає від своїх послідовників повного зречення власних інтересів заради боротьби, лірична героїня каже, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але, коли цього потребує ситуація, коли перед нею ворог,— вона не має ерава бути слабкою чи безвольною: Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітав, Та там, де треба, я твердий сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог. 0. Теліга розвивала кращі традиції української літератури., зокрема Лесі Українки, що ие раз відзначала емігрантська критика. Поетеса, яка завжди була прихильницею суворихритмів, ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Наприклад, вірш «Вечірня пісня» -— це поезія

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,—

думки, яка відбиває трагізм людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханий, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». І поцілунок коханої водночас є м'яким і теплим, що може загасити «полум'яне пекло в очах і думках» коханого, і в той же час це непереможна зброя: Тобі ж подарую зброю: Цілунок, гострий, як ніж. Щоб мав ти в залізнім свисті Для крику і для мовчань — Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча. Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. Жінка, на думку поетеси,— це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чоловіком — означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки — тільки надихати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зі списом у руках захищати себе й чоловіка: Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів! Без металевих слів і без зітхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть! («Мужчинам») Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому.

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після), «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

Тут  все священне, все твоє, бо зветься просто

краєм рідним

     16.06 в бібліотеці  ім. О.С. Пушкіна  у рамках програми «Літо з бібліотекою та книгою» проведено ерудит-лото «Тут  все священне, все твоє, бо зветься просто краєм рідним». Присутні учні 6-7класів показали свої знання з історіі рідного краю, його визначних подій, а також отримали багато цікавої інформації про невідомі їм факти.

    Зокрема діти відповідали на питання:

    ─ які відомі постаті відвідували наше місто;

    ─ про легенди нашого краю;

    ─ про стародавню фортецю;

    ─ про письменників нашого міста;

─ про фільми які знімалися у нашому місті.

   Дітям сподобалось приймати участь в ерудит-лото. Учні виявили бажання в подальшому відвідувати інші цікаві заходи в нашій бібліотеці.

   

"Світові  шедеври" (віртуальний вернісаж)
Рафаель «Сикстинська мадонна» 1512 
Зберігається в Галереї старих майстрів у Дрездені.

У картини є маленький секрет: задній фон, здалеку здається хмарами, при ретельнішому розгляді виявляється головами ангелів. А два янголятка, зображені на картині внизу, стали мотивом численних листівок і плакатів.
Рембрандт “Нічний дозор” 1642 
Зберігається в Державному музеї в Амстердамі.

Істинне назва картини Рембрандта «Виступ стрілецької роти капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван Рейтенбюрга». Виявили в XIX столітті картину мистецтвознавцям здалося, що фігури виступають на темному тлі, і її назвали «Нічний дозор». Пізніше виявилося, що темної картину робить шар кіптяви, а дія насправді відбувається вдень. Однак у скарбницю світового мистецтва картина вже увійшла під назвою “Нічний дозор”.

Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря» 1495-1498
Знаходиться в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.

За більш 500-річну історію існування твору фреска не раз піддавалася руйнувань: через розпис був пророблений, а потім закладений дверний отвір, трапезну монастиря, де знаходиться зображення, використовували як збройний склад, в’язницю, піддавали бомбардуванні. Знамениту фреску реставрували не менше п’яти разів, причому остання реставрація зайняла 21 рік. Сьогодні, щоб подивитися витвір мистецтва, відвідувачі повинні замовляти квитки заздалегідь і можуть провести в трапезній тільки 15 хвилин.

Сальвадор Далі «Сталість пам’яті» 1931
Зберігається в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку.

За визнанням самого автора, картина була написана в результаті асоціацій, що виникли у Далі при вигляді плавленого сиру. Повернувшись з кіно, куди вона ходила в той вечір, Гала абсолютно правильно передбачила, що ніхто, раз побачивши «Сталість пам’яті», вже його не забуде.

Пітер Брейгель Старший “Вавилонська вежа” 1563
Зберігається в Музеї історії мистецтв у Відні.

На думку Брейгеля у невдачі, яка спіткала будівництво Вавилонської вежі, винні не раптово виниклі згідно біблійного сюжету мовні бар’єри, а помилки, допущені в процесі будівництва. На перший погляд величезна будова здається досить міцним, однак при найближчому розгляді видно, що всі яруси покладені нерівно, нижні поверхи або недобудовані, або вже валяться, сама будівля крениться в бік міста, і перспективи всього проекту досить сумні.

Казимир Малевич «Чорний квадрат» 1915
Зберігається в Державній Третьяковській галереї

За твердженням художника, він писав картину кілька місяців. Згодом Малевич виконав кілька копій «Чорного квадрата» (за деякими даними, сім). За однією з версій, художник не зміг закінчити роботу над картиною в потрібний термін, тому йому довелося замазати роботу чорною фарбою. Згодом, після визнання публіки, Малевич писав нові «Чорні квадрати» вже на чистих полотнах. Малевичем були також написані картини «Червоний квадрат» (у двох примірниках) та один «Білий квадрат».

Кузьма Сергійович Петров-Водкін “Купання червоного коня” 1912
Знаходиться в Державній Третьяковській галереї в Москві.

Написана у 1912 році, картина виявилася пророчою. Червоний кінь виступає в ролі Долі Росії або самої Росії, яку не в силах утримати тендітний і юний вершник. таким чином, художник символічно провістив своєю картиною «червону» долю Росії XX століття.

Пітер Пауль Рубенс “Викрадення дочок Левкіппа” 1617-1618
Зберігається в Старій пінакотеці в Мюнхені.

Картина “Викрадення дочок Левкіппа” вважається уособленням мужньої пристрасті і тілесної краси. Сильні, м’язисті руки юнаків підхоплюють молодих голих жінок, щоб посадити їх на коней. Сини Зевса і Леди крадуть наречених своїх двоюрідних братів.

Поль Гоген “Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?” 1898 

Зберігається в Музеї витончених мистецтв у Бостоні.

За вказівкою самого Гогена картину слід читати справа наліво – три основні групи фігур ілюструють питання, поставлені в назві. Три жінки з дитиною представляють початок життя; середня група символізує щоденне існування зрілості; у заключній групі, за задумом художника, «стара жінка, що наближається до смерті, здається примиритися і віддані своїм роздумам», біля її ніг «дивна білий птах … представляє марність слів ».

Леонардо да Вінчі «Мона Ліза» 1503-1505
Зберігається в Луврі, Париж.

“Мона Ліза” можливо не отримала б всесвітню популярність, якби її не викрав в 1911 році працівник Лувру. Картину знайшли через два роки в Італії: злодій відгукнувся на оголошення в газеті і запропонував продати «Джоконду» директору галереї Уффіци. Весь цей час, поки йшло слідство, “Мона Ліза” не сходила з обкладинок газет і журналів всього світу, ставши об’єктом копіювання і поклоніння.

Легенда українського кіно.

15 червня Іванові Миколайчуку виповнилося б 75. Народився він за тиждень до початку війни у селі Чортория Кіцманського району на Буковині. 1957 року закінчив Чернівецьке музичне училищ,1961 – театральну студію при Чернівецькому обласному музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської; 1963-1965 навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Всесвітнє визнання актору принесли ролі Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків», – в них він знімався одночасно, навчаючись на 2-му курсі. Остання стрічка довгі роки була заборонена до показу в Україні, хоча здобула 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях і увійшла до книги рекордів Гіннеса.У фільмі «Вавилон ХХ» (1979) Миколайчук виступив як сценарист, режисер, актор і композитор. Збирався за своїм сценарієм «Небилиці про Івана» зняти фільм та 3 серпня 1987 року його не стало. Цей задум втілив у 1989 році режисер Борис Івченко. Звання «народний артист» Миколайчуку не дали, звинувативши в націоналізмі, а Шевченківську премію присвоїли вже після його смерті.Видатний Майстер прожив лише 46 років – помер, зігравши в кіно 34 ролі, написавши дев’ять сценаріїв, знявши два фільми. А скільки ще не встиг зробити, скільки задумів не зміг втілити у життя і серед них – фільм про Катерину з Волині…Іван Миколайчук на Волині(маловідомий епізод біографії)В 1985 році Іван Миколайчук прибув на Волинь, щоб знайти тут натуру для зйомок майбутнього фільму «Катерина». Сюжет йому підказала французький режисер Еліан Сабате. Якось вона прочитала в газеті про сумну долю волинянки Катерини Ясенчук, родом із села з-під Луцька, яка під час першої хвилі еміграції потрапила до Америки і в магазині загубила свою дитину. Не знаючи мови, вона не змогла пояснити, що з нею трапилося, тому її прийняли за божевільну і помістили у клініку, де вона знаходилася майже 50 років. Там її побачив один чоловік, українець за походженням, який зрозумів її трагедію.Український режисер зі своїм співавтором вирішили побувати у тих місцях, де жила колись ця нещасна жінка і познайомитися з побутом її колишніх односельців. Спочатку вони переглянули аматорські фільми про поліщуків і серед них стрічку про колоритні «Карпилівські вечорниці», яка їм дуже сподобалася, і вже готові були їхати до Ратного, але, крім передового колгоспу, там їм нічого більше не показали. Гості були розчаровані, а француженка пообіцяла Миколайчуку побудувати волинське село під Парижем. Та через два роки після візиту до Луцька він помер.Про цю історію більше можна прочитати у статті «Нічна гостина в кіностудії «Волинь» журналістки Наталії Малимон з Луцька (газета «День» за 9 червня 2011 року).

Пам’яті Івана Миколайчука 

Плачуть журливі дощі безнастанно…

Вітер студений пронизує душу… Де ти, Іване? Де ти, Іване, Мій незнайомий задумливий друже? Очі глибокі… Це – погляд Тараса. В тілі твоєму сторіччя з’єднались. Неба посланець. Співець Позачасу – Світу земного тобі було мало!

Взяти хотів від життя все й відразу: Грав і кохав ти, неначе востаннє! Йшов проти течій і сірої маси. Де ти, Іване? Де ти, Іване? Боги природи! Куди ж ви поділись? Владні, могутні, невже всі поснули? Птаха із клітки чому не звільнили? Голос тужливий чому не почули? Як ми любили тебе! Як любили! Ти оживив тіні предків забутих. Слова і духу піднесена сила В радості тішила, гріла у скруті. Якось раптово ми о-си-ро-ті-ли… Може, у небі тобі поталанить? Ти загубив на Землі свої крила, Ти залишився ЖИВИМ на екрані!

Вікторія Рутковська

Велич Святої трійці.

Що таке Свята Трійця? Свята Трійця - три іпостасі єдиного Господа: Святий Дух, Отець і Син. Однак це не означає, що Бог втілений у трьох різних істот. Це все лики одного, які зливаються воєдино.Варто відзначити, що до Всевишнього не застосовні звичні категорії, в даному випадку - числа. Він не розділений часом і простором, як інші предмети і істоти. Між трьома іпостасями Господа немає ніяких зазорів, проміжків або відстаней. Тому Трійця Свята і являє собою єдність.

Прийнято вважати, що людському розуму не дано осягнути таємницю цього триєдності, але можна провести аналогії. Подібно до того, як утворена Трійця Свята, існує і сонце. Його іпостасі - форма абсолюту: коло, тепло і світло. Таким же прикладом служить і вода: джерело, захований під землею, сам джерело і потік як форма перебування.Для людської природи триєдність полягає в розумі, дусі і слові, які притаманні людям як основні сфери буття.Хоч три істоти і становлять одне, вони все ж розділені походженням. Дух - без початку. Він виходить, а не народжується. Син - передбачає народження, а Отець - одвічне існування.Три гілки християнства по-різному сприймають кожну з іпостасей.Трійця, випадає на п’ятдесятий день після Великодня. Ще її називають П’ятидесятницею або днем Усіх святих. Вшановувати Трійцю християни розпочали ще у IV сторіччі, коли на Константинопольському соборі був остаточно затверджений догмат: єдиний Бог існує в трьох особах – Бога-батька, Бога-сина і Бога – Духа Святого.Святкували Трійцю зазвичай на природі. Гуляння були веселими і шумними. Господині пекли запашний коровай і зустрічали гостей, обдаровуючи їх вінками з трав.У народній традиції Троїцькі гуляння пов’язані з весільними обрядами, насамперед, з вибором собі пари, тому це свято набуло надзвичайної популярності серед молоді.В Україні останні три дні перед Трійцею називали Русалчиним тижнем, а перші три дні після неї – Зеленими святами.Багато народних вірувань пов’язані з русалками, а четвер перед Трійцею – вважався «русалчиною Паскою». За народними повір’ями, «на свою Паску русалки виходили з води і дивилися, чи шанують їх люди». Якщо хто-небудь працював, то вони могли наслати біду.На Поліссі в четвер перед Трійцею дівчата пекли пироги, коржі, готували яєчню. З конвалій, незабудок, чебрецю виготовляли вінки, в які обов’язково вплітали стеблинки полину.А на Київщині в Русалчин четвер на сході сонця дівчата йшли на житнє поле, узявши з собою хліб, випечений з борошна і освяченої води. Вони ділили коровай порівну, потім кожна прямувала до батьківської земельної ділянки і залишала там шматочок хліба для мавки: щоб жито народило.На Полтавщині цього дня дівчата відносили до лісу вінки для мавок, «щоб ті їм наречених наслали».На Трійцю існує звичай прикрашати хати гілками і лепехою. З цим пов’язаний старовинний землеробський обряд. На Зелені свята, зазвичай, цвіте жито. Щоб восени зібрати добрий урожай, треба було захиститися від злих духів. Отже від них і ховалися, прикриваючись зеленими гілками.святкування Трійці у КиєвіНапередодні Святої Трійці дівчата і діти йшли на луг, аби зібрати якомога більше запашних трав: чебрецю, полину, папороті… Увечері вся родина прикрашала хату гілками клена, липи, ясена, берези або вільхи.До речі, ламати вербу категорично заборонялося, адже це дерево вже «заплатило данину» на Вербну неділю.Окрім кімнат, озеленювали двері, віконниці, паркани і кошари. Молоді дерева і гілки, зрубані цього дня, називали «клечанням». Звідси і назва тижня – Клечальний.Не прикрасити хатину вважалося великим гріхом. Люди вірили, що на Трійцю душі родичів, що померли, прилітають до живих і ховаються в гілках. Саме тому увага приділялася, насамперед, дверям, стінам і віконницям – їх густо закривали липовими гілками.Підлогу устилали травами: лепехою, чебрецем, полином і любистком. За ікони клали волошки і м’яту. Перед образами запалювали свічку або лампадку. У Клечальну суботу існував звичай плести вінки. Звитий з живих квітів вінок, за народним повір’ям, був оберегом.Спочатку – до церкви, а потім – до столу Церкви на Трійцю також прикрашали травами і зеленими гілками. Робилося це на честь того, що Святий Дух дав життя всьому, що створив Бог.Знехтувати урочистою церковною службою вважалося великим гріхом. Отже, з ранку люди вдягали нове найкраще вбрання і вирушали до храму. Особливо нарядними виглядали дівчата – традиційні білі сорочки, намиста і стрічки вони доповнювали вінками з квітів і запашних трав. Окрім того, кожна дівчина несла з собою букет з полину, барвінку або любистку.Після святкової літургії вся громада збиралася біля церкви на трапезу. Традиційно цього дня готувалися страви з яєць, молочних продуктів, а також салат з листя кульбаби, омлет із зеленню, тушкована риба, запечене м’ясо, різні млинці, пироги і короваї, які прикрашалися травами. З напоїв популярними були кисілі і узвари.Отже, щасливої і смачної усім Трійці! 

Що таке Свята Трійця? Свята Трійця - три іпостасі єдиного Господа: Святий Дух, Отець і Син. Однак це не означає, що Бог втілений у трьох різних істот. Це все лики одного, які зливаються воєдино.Варто відзначити, що до Всевишнього не застосовні звичні категорії, в даному випадку - числа. Він не розділений часом і простором, як інші предмети і істоти. Між трьома іпостасями Господа немає ніяких зазорів, проміжків або відстаней. Тому Трійця Свята і являє собою єдність.

Прийнято вважати, що людському розуму не дано осягнути таємницю цього триєдності, але можна провести аналогії. Подібно до того, як утворена Трійця Свята, існує і сонце. Його іпостасі - форма абсолюту: коло, тепло і світло. Таким же прикладом служить і вода: джерело, захований під землею, сам джерело і потік як форма перебування.Для людської природи триєдність полягає в розумі, дусі і слові, які притаманні людям як основні сфери буття.Хоч три істоти і становлять одне, вони все ж розділені походженням. Дух - без початку. Він виходить, а не народжується. Син - передбачає народження, а Отець - одвічне існування.Три гілки християнства по-різному сприймають кожну з іпостасей.Трійця, випадає на п’ятдесятий день після Великодня. Ще її називають П’ятидесятницею або днем Усіх святих. Вшановувати Трійцю християни розпочали ще у IV сторіччі, коли на Константинопольському соборі був остаточно затверджений догмат: єдиний Бог існує в трьох особах – Бога-батька, Бога-сина і Бога – Духа Святого.Святкували Трійцю зазвичай на природі. Гуляння були веселими і шумними. Господині пекли запашний коровай і зустрічали гостей, обдаровуючи їх вінками з трав.У народній традиції Троїцькі гуляння пов’язані з весільними обрядами, насамперед, з вибором собі пари, тому це свято набуло надзвичайної популярності серед молоді.В Україні останні три дні перед Трійцею називали Русалчиним тижнем, а перші три дні після неї – Зеленими святами.Багато народних вірувань пов’язані з русалками, а четвер перед Трійцею – вважався «русалчиною Паскою». За народними повір’ями, «на свою Паску русалки виходили з води і дивилися, чи шанують їх люди». Якщо хто-небудь працював, то вони могли наслати біду.На Поліссі в четвер перед Трійцею дівчата пекли пироги, коржі, готували яєчню. З конвалій, незабудок, чебрецю виготовляли вінки, в які обов’язково вплітали стеблинки полину.А на Київщині в Русалчин четвер на сході сонця дівчата йшли на житнє поле, узявши з собою хліб, випечений з борошна і освяченої води. Вони ділили коровай порівну, потім кожна прямувала до батьківської земельної ділянки і залишала там шматочок хліба для мавки: щоб жито народило.На Полтавщині цього дня дівчата відносили до лісу вінки для мавок, «щоб ті їм наречених наслали».На Трійцю існує звичай прикрашати хати гілками і лепехою. З цим пов’язаний старовинний землеробський обряд. На Зелені свята, зазвичай, цвіте жито. Щоб восени зібрати добрий урожай, треба було захиститися від злих духів. Отже від них і ховалися, прикриваючись зеленими гілками.

Напередодні Святої Трійці дівчата і діти йшли на луг, аби зібрати якомога більше запашних трав: чебрецю, полину, папороті… Увечері вся родина прикрашала хату гілками клена, липи, ясена, берези або вільхи. До речі, ламати вербу категорично заборонялося, адже це дерево вже «заплатило данину» на Вербну неділю.Окрім кімнат, озеленювали двері, віконниці, паркани і кошари. Молоді дерева і гілки, зрубані цього дня, називали «клечанням». Звідси і назва тижня – Клечальний. Не прикрасити хатину вважалося великим гріхом. Люди вірили, що на Трійцю душі родичів, що померли, прилітають до живих і ховаються в гілках. Саме тому увага приділялася, насамперед, дверям, стінам і віконницям – їх густо закривали липовими гілками.Підлогу устилали травами: лепехою, чебрецем, полином і любистком. За ікони клали волошки і м’яту. Перед образами запалювали свічку або лампадку. У Клечальну суботу існував звичай плести вінки. Звитий з живих квітів вінок, за народним повір’ям, був оберегом.Спочатку – до церкви, а потім – до столу Церкви на Трійцю також прикрашали травами і зеленими гілками. Робилося це на честь того, що Святий Дух дав життя всьому, що створив Бог. Знехтувати урочистою церковною службою вважалося великим гріхом. Отже, з ранку люди вдягали нове найкраще вбрання і вирушали до храму. Особливо нарядними виглядали дівчата – традиційні білі сорочки, намиста і стрічки вони доповнювали вінками з квітів і запашних трав. Окрім того, кожна дівчина несла з собою букет з полину, барвінку або любистку. Після святкової літургії вся громада збиралася біля церкви на трапезу. Традиційно цього дня готувалися страви з яєць, молочних продуктів, а також салат з листя кульбаби, омлет із зеленню, тушкована риба, запечене м’ясо, різні млинці, пироги і короваї, які прикрашалися травами. З напоїв популярними були кисілі і узвари. Отже, щасливої і смачної усім Трійці!

Знавці казок

Ходить по землі казка і розповідає дітям про те, що добро перемагає зло, щирість краща від хитрощів, щастя треба шукати, а наймогутніша сила з-поміж усього-любов. За допомогою казки діти знайомляться з життям, казка вчить їх мислити і відчувати. У кожній дитині треба виховувати піднесення та поетичне відношення до життя. І казки дають для цього благодатний матеріал: у них все незвичайне і все можливе, вони показують життя як здійснення самих сміливих мрій в ім’я любові і справедливості. Під час канікул завжди є літні табори. Для них бібліотека організувала та провела гру – вікторину «Допоможи Незнайці відгадати казку». Читачі літнього табору при ЗОШ №3 відповідали на запитання казкової вікторини «Знавці казок».

Хто не любить літо ! Літо люблять всі!

Залучення дітей до читання, до відвідування бібліотеки –сучасне завдання нашої бібліотеки. У дитячому відділі в рамках проведення заходів під час роботи при шкільних таборів було проведено екскурсією «Я знаю як пройти в бібліотеку» для учнів ЗОШ№11 . Бібліотекар Колеснікова Тетяна ознайомили юних гостей з бібліотекою, книжковим фондом та дитячими періодичними виданнями, Цікавим доповненням до екскурсії стала захоплююча вікторина «Відгадай казкового героя» та аукціон загадок. Юні читачі взяли активну участь у вікторині та з зацікавленістю слухали огляд – презентацію книжкової виставки «Хто не любить літо ! Літо люблять всі!».