«Одещина - перлина в 
українському вінку».

Одеську область було утворено 27 лютого 1932 року, коли ЦВК СРСР затвердив постанову ІV позачергової сесії ВУЦВК від 9 лютого 1932 року про створення на території України п'яти областей. У 1954 році до її складу увійшла територія колишньої  Ізмаїльської області (територія від Дністровського лиману до р. Дунай).

Одеська область розташована на крайньому південному заході України і простягається на 250 км від моря на північ. Морське узбережжя області сягає у довжину 300 км. Одеська область була утворена у складі 4 міст обласного підпорядкування (Одеси, Кіровограда, Миколаєва, Херсону) та 46 районів. Нині в області – 26 районів, 19 міст, у тому числі 7 обласного підпорядкування (Одеса, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Іллічівськ, Котовськ, Теплодар, Южне), 33 селища міського типу та 1140 сільських населених пунктів. Обласний центр – м. Одеса/

До ювілею Одеської області в бібліотеці було оформлено книжкову виставку «Одещина - перлина в українському вінку».

           

             У бібліотеці розгорнуто книжкову виставку-персоналія «Зоря української поезії», яка    розповідає про життєвий та творчий шлях видатної української поетеси, драматурга, громадської 

діячки. На ній представлено біографічні матеріали та літературні твори Лесі Українки.

Син подільського краю

Лесь Курбас (Олександр Зенон, 1887-1937) – український театральний режисер, громадський діяч, актор, драматург і публіцист, педагог, перекладач, фундатор нового українського модерного театру “Березіль”.Дідусь Леся Курбаса прийшов у Старий Скалат у 1867 році на парафію із села Куропатники, що на Бережанщині. В цьому будинку жила родина Курбасів, тут пройшло дитинство Леся Курбаса, бо з 1893 року, коли вперше до Старого Скалата приїхав Лесь маленький з матір’ю і з молодшим братиком Нестором, то мати залишила їх тут в Старому Скалаті під опіку бабусі та дідуся, а сама з маленьким Корнилом, якого народила саме в Сатрому Скалаті, поїхала до чоловіка у театр, – розповідає директор обласного меморіального музею-садиби ім. Леся Курбаса Ольга Василишин.Музей-садиба імені Леся Курбаса – це п’ять кімнат з експозиціями, у яких – різні періоди життя відомого режисера. Це переважно фото, портрети, вирізки з газет, а от з особистих речей – лише десять книг. У музеї вже активно готуються до відзначення 130 річниці з дня народження Леся Курбаса – розробили план заходів, створили комісію по підготовці до святкування, зробили косметичний ремонт.Саме завдяки Лесю Курбасу українське сценічне мистецтво почало ставати істинно європейським, модерним, естетичним. У 1913 він створив трупу Тернопільські театральні вечори, у 1916 – заснував Молодий театр у Києві, а в 1922 – мистецьке об’єднання “Березіль”. Заслуги Курбаса перед вітчизняним мистецтвом можна перераховувати безкінечно.І зробив би він ще більше, якби його театр не закрили, а самого не арештували в 1934-му, і не розстріляли в 1937-му. Більше про життя та творчість Леся Курбаса можна дізнатись, відвідавши музей у Старому Скалаті.

19 лютого 1992 року Постановою Верховної Ради України №2137 було визначено вигляд Державного Герба та використання його зображення. До 25 - річчя затвердження Державного герба України в бібліотеці була оформлена книжково - ілюстративна виставка «Герб України – символ віри і надії».

Згідно зі ст. 20 Конституції України,ухваленої 28 червня 1996 р., «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України». Зображення тризуба, знайдене археологами на українських землях, датоване ІІ століттям н.е. Налічується близько 40 тлумачень цього зображення – сокіл, якір, житній колос, лук зі стрілою, триєдина жертва в ім’я перемоги Життя над Смертю й багато-багато інших. У Київській Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Власне,Тризуб є знаком Княжої Держави Святого Володимира Великого. Герб Війська Запорізького («козак із мушкетом», «лицар із самопалом») був зображений на козацьких військових печатках, а також на печатках гетьманів (за винятком І.Виговського. З проголошенням незалежності УНР розпочалася активна розробка Державного Герба. В листопаді 1917 р. була створена геральдично-прапорна комісія на чолі з Д.Антоновичем, яка мала запропонувати ескізи герба. З — поміж них визнаний кращим герб, який схвалив і Голова Центральної ради М.Грушевский («Герб Грушевського») — із золотим плугом на синьому тлі у центрі та зображеннями тризуба, святого Юрія, козака-запорожця, київської куші (лука) і галицького лева. На думку М.Грушевського, така символіка мала підкреслювати високий рівень української культури. Втім робота комісії так і не була завершена. 12 лютого 1918 р. Михайло Грушевський доручив розробку проекта герба художнику-графікові й архітектору Василеві Кричевському. 25 лютого 1918 р. в Коростені Українська Центральна Рада ухвалила Тризуб як герб УНР. Наприкінці квітня 1918 р., з приходом до влади гетьмана П.Скоропадського, постало питання розробки символіки Української Держави. Розробити проект герба було доручено художникові Григорію Нарбуту. 29 листопада 1918 р. Малий Державний Герб авторства Г.Нарбута був затверджений. У центрі синього восьмикутного щита розташовувалася фігура козака з мушкетом, виконана в золотих кольорах. Над щитом – золотий Тризуб. Обрамлення у вигляді срібно багряного намета з рослинним орнаментом. Цей Герб використовувався також і за Директорії. У конкурсі на проект Великого Герба 1991 р. перемогла робота геральдистів А.Гречила та І.Турецького, однак винести на розгляд Верховної Ради проект не наважилися: перемогло побоювання, що голосування не відбудеться.

Зрештою, коли в 1992 р. на голосування внесли тільки зображення Тризуба, перша спроба ухвалення також була невдалою. І лише коли головуючий Леонід Кравчук запропонував проголосувати за Тризуб як за «малий герб», із тим, щоб пізніше розглянути всі найрізноманітніші пропозиції, Герб вдалося затвердити.

У бібліотеках юні читачі можуть знайти не лише книги за шкільною програмою і позакласним читанням, а й користуватися періодичними виданнями. В наш час видається багато журналів та газет. Задача бібліотекаря – спрямувати увагу дітей на ці видання.

16.02.2017 року в ЗОШ №11 у 4-в класі пройшов бібліотечний урок «Про цікаве на планеті читайте у журналах та газетах». Працівник молодшого відділу 1-4-х класів бібліотеки ім. О.Пушкіна Райнова М.О. ознайомила дітей з журналами «Смайлик», «Яблунька», «Барвинок», «Мурзилка» та ін.

Маленькі читачі особливо зацікавились статтями «Навіщо нам манери» - про правила поведінки, «Священний баньян» - про один з видів фікуса, «Світло із небесного вікна» - про полярне сяйво. Діти також були ознайомлені з іншою пропонованою інформацією, яка знаходиться в журналах та газетах дитячого відділу бібліотеки. Учні мали змогу особисто потримати в руках періодичні видання.

Хроника войны в Афганистане (1979-1989)

Крізь пекло Афганської війни...

"Афганська війна очима сьогодення".

Афганіста́н — країна на півдні Центральної Азії, що межує з Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном на півночі, з Іраном на заході та Пакистаном на півдні і сході. Столиця Афганіста́ну — Кабул.

Війна в Афганістані (1979-1989) - одна з найтрагічніших сторінок в історії радянського народу, пам'ять про яку зберігається до теперішнього часу - часу, коли давно вже немає тієї країни, того уряду, рішенням якого був введений в Афганістан «обмежений контингент радянських військ »для надання миротворчої допомоги молодій демократичній республіці.В Афганістані солдати і офіцери Радянської армії вели свою війну, не схожу на всі інші війни. Це була війна без тилу і без лінії фронту, героїчна і трагічна, в два рази довше, ніж Велика Вітчизняна.

Всього за 10 років неоголошеної війни в Афганістані радянські війська (понад 100 тисяч солдатів і офіцерів) брали участь в 416 планових бойових операціях, в села і міста прибували цинкові труни з тілами 19-20 річних хлопців, які гинули на чужій землі.

На честь дня виводу військ з Афганістану в нашій бібліотеці були оформлені: виставка - роздум "Афганська війна очима сьогодення" в читальному залі 5-9 класів та в читальному залі дорослого відділу книжкова виставка - реквієм "Крізь пекло Афганської війни".

Филип Киркоров- Валентинов день

Мелодія сердець

День Святого Валентина ще іменують Днем усіх закоханих. Свято відзначається молоддю щорічно 14 лютого. День Валентина прийшов до нас з-за кордону і дуже скоро став одним з найпопулярніших молодіжних свят.Щороку 14 лютого молоді люди, що мають пару, дарують своїм половинкам різноманітні подарунки:

• «валентинки» — символічні листівки у формі сердечок, які містять признання в коханні, найчастіше у віршованій формі;

• солодощі, виготовлені в тій же «серцевій» формі або які зображують фігурки Купідона — бога любові;

• м'які іграшки та сувеніри.

Саме до цього свята в читальних залах дорослого відділу та у відділі 5-9-тих класів були оформлені журнальна експозиція "І квітне на землі кохання у ніжний Валентинів день" та книжково-ілюстрована виставка "Мелодія сердець".

ПУШКИН последняя дуэль

Остання дуель і смерть О.С. ПушкІна (180 років від дня загибелі поета).

Живе на світі добра казка...

18 січня англійському дитячому письменнику А. А. Мілну, відомого, як творця Вінні Пуха, виповнилося 135 років від дня народження .

7 лютого до ювілею письменника нашою бібліотекою було проведено літературний диліжанс «Живе на світі добра казка…» для учнів ЗОШ № 11, 3 – Г класу

Алан Александер Мілн займає почесне місце серед казкарів. Письменник розпочав свою літературну діяльність з творів для дорослих: романів, віршів та п'єс. Але найбільшу славу йому принесли твори для дітей: вірші, повісті-казки.

Найбільшою популярністю користується повість-казка про симпатичного плюшевого ведмедика Вінні-Пуха та його чисельних друзів.

Ця дивовижна книга народилася в 1926 році. Алан Мілн розповідав своєму синові Крістоферу Робіну казки на ніч, дійовими особами яких були іграшки Крістофера: ведмедик на ім'я Вінні-Пух, віслючок Іа, поросятко П'ятачок і сам Крістофер Робін. Мілну так сподобалось грати з сином, що він ще придбав плюшевих кенгуру та тигреня, які отримали імена Кенга та Тигра.

Ось так домашня казка, яку розповідав тато-письменник своєму сину, вкладаючи його спати, стала книгою, героїв якої знають та люблять діти всього світу.

Багато цікавого діти дізналися про життєвий та творчий шлях письменника А. Мілна. Діти переглянули мультфільм про Вінні Пуха та його друзів, після перегляду мультфільма було проведено літературну гру " Вінні Пух та його друзі", підготовлено виставку однієї книги "Книга добра і цікава, книга мудра і ласкава".

Наприкінці заходу діти переглянули книжки А.Мілна, які вони можуть взяти у бібліотеці для читання їх вдома.

«Молоді поети Акермана»

У читальній залі для дорослих читачів відбулось чергове засідання Клубу молодих поетів «Молоді поети Акермана» (керівник Григоренко Діонісій ). Цього разу творчі особистості зібрались у рамках незвичайної концепції – «Поетичні замальовки» у форматі літературного кафе. Людина здавна шукає натхнення з різних джерел. Ними може бути музика, поезія, хобі чи просто розмова з друзями. Поети не мислять свого життя без рим, метафор та віршів. Поезія – це щось більше, ніж спосіб пізнання, поезія – це, передусім, спосіб життя та невід’ємна частка людської особистості Кожен за бажанням міг прочитати свою поезію, ділилися думками про те, що надихає їх на написання віршів, якій тематиці віддають перевагу, читали поетичні твори про своїх батьків, коханих, про Україну та її долю, про війну на сході України і про свої почуття та переживання. Вечір минув швидко, невимушено, за чаюванням і цікавою розмовою. Організатор висловив своє сподівання, що літературний вечір досяг своєї мети – надихнув на нові творчі досягнення. У майбутніх планах клубу - продовжувати цю гарну традицію.

ПОЕТ ВИСОКОГО ДУХУ

(літературне інтернет-знайомство)

Євген Маланюк /1897 – 1968/ український письменник, культуролог енциклопедист, публіцист, літературний критик, сотник Армії УНР, «Імператор залізних строф».належить до покоління, народженого на порубіжжі XIX та XX століть, долю якого вирішили події революційних

перетворень початку XX століття. Залишивши окопи першої світової

Україні. Йому довелося пройти з українським військом три довгих роки

війни поручник російської армії. Є.Маланюк майже з перших днів

народження Української Народної Республіки віддає себе служінню

боротьби за українську незалежність. Причому бути з військом і тоді,

коли у війську залишалося п'ять тисяч воїнів і розтерзані українські

коли армії УНР налічували 150 тис. вояків, а також коли вони з

тріумфом переможців крокували площею перед святою Софією, і тоді,

армії відходили до збручанського кордону. Є.Маланюка ніколи не

покликала до служіння, народжена революцією УНР, а це П.Тичина і

зраджувало почуття обов'язку перед Україною мобілізованого добою

українського старшини: ні на шляхах фронтів, ні в таборах інтернованих

Польщі, Чехії, Німеччині, США.

вояків УНР у Польщі, ні у півстолітніх митарствах чужими світами у

Власне, Україна залишилася у серці всіх, кого свого часу

швидкого повернення на батьківщину не буде, прийшла свідомість

О.Довженко, В.Сосюра і В.Самійленко, П.Панч і О.Олесь, С.Черкасенко

і М.Вороний, В.Чумак і В.Пачовський, Г.Чупринка і Г.Косинка,

В.Винниченко і С.Васильченко, О.Журлива і Г.Михайличенко, І.Липа

та Ю.Липа. ПоPрізному склалися їхні долі. Наприкінці листопада 1920

великої ідеї, опинилися в таборах? Як це сталося, що ми, адже ж

року Євген Маланюк назавжди залишив Батьківщину. У польських

таборах інтернованих вояків УНР, коли прийшла свідомість, що

продовжити служіння Вітчизні своїм словом. Ось як про це згадував

сам письменник у статті “Дмитро Донців. До 75-ліття”: “Ми розв'язували

загадки, низку загадок, що їх поставила перед нами сама історія.

становищ в Армії... Як це так сталося, що ми, адже ж озброєні духом

Розв'язували – незалежно від наших службових рангів і колишніх

нас у таборах...

непереможні, тепер – переможені й безсилі? Як могло статися, що ми,

сини Батьківщини, Батьківщину – покинули, і Вона – залишилася без

І на ці подібні питання – відповіді ми не одержували ані від наших

нас, її вірних синів?

Поет, історіософ, культуролог, прагнучи збагнути оте “як сталося?”

Залишалося шукати відповідей самостійно, отже самотужки.

Бібліотек, властиво, не було, отже, треба було починати з себе самих, з

роздумів у пущі, з лірики... І лірика заговорила перша. Але лірика, хоч-

не-хоч, керувала на ту саму генеральну тему: “як сталося?”, “чому

логічно прийшов до розв'язання філософського питання “що ми за

сталося?”. Пошук відповідей на вічні питання тривали все життя митця.

що попри десяток захищених дисертацій, сотні монографій та статей,

народ?”, яке так само логічно перетікало у пошук відповіді на запитання

“що робити?”. Так склався півстолітній діалог митця зі своєю

він таки буде почутий.

Батьківщиною. Діалог без відповіді, але з твердим переконанням, що

письменника, бо ж цей бібліографічний покажчик красномовно свідчить

Не потрібно аргументувати сказане ілюстраціями з поезії та прози

Виповнилося п'ятнадцять років від першої статті про митця в

про багатообдарованість Євгена Маланюка. Хіба не промину зауважити,

присвячених його творчості, ми все ще тільки на підступах до

осмислення і осягнення його доробку. Чимало в цій галузі зроблено

літературознавцями, але так само великі борги у прочитанні

культурологами. Ось тут і прислужиться читачеві і спеціалістові

історіософської та культурологічної спадщини істориками, філософами,

одного з найбільших українських митців минулого століття.

дбайливо підготовлений працівниками Державної бібліотеки України

для юнацтва біобібліографічний покажчик.

материковій Україні. Євгену Маланюку неймовірно поталанило на

дослідників і шанувальників. Він насправді потужно повернувся на

Батьківщину своїми поезіями, есеями, статтями, публіцистичними

працями. Нам залишається лише долучитися до творчої спадщини