Васи́ль Іва́нович Фольва́рочний  народився 30 січня 1941, в с. Нападівка  Лановецького району Тернопільської області) — український поет, прозаїк і драматург. Заслужений діяч мистецтв України. Дружина — письменниця Тетяна Пишнюк.

Закінчив Львівський університет (1963), з 1976 — відповідальний секретар чернівецької організації Спілки письменників України. На творчому вечері з нагоди 70-річчя, письменник презентував дві свої книги — історичну «Хрещеники Сталіна» та біографічну «Зорі отчого краю». З нагоди 75-річчя Буковинське земляцтво поздоровило Василя Івановича з ювілеєм з присвятою на вірші Володимира Мельникова.

Ті, хто близько знає ювіляра, відзначають органічне поєднання в ньому літературного і менеджерського хисту. Василь Фольварочний працював педагогом на Збаражчині, був заступником голови Чернівецької обласної державної адміністрації, майже двадцять років очолював тамтешню обласну письменницьку організацію. Був директором Будинку письменників та першим заступником голови Київської письменницької організації. А тепер очолює творче об’єднання драматургів у Київській організації НСПУ.

Творчий шлях письменника розпочався 1962 року публікацією віршів у газеті «Молодь України», яку підготував працівник редакції Борис Олійник. Тоді Василь Фольварочний дебютував разом із Богданом Горинем. Після публікацій віршів у журналі «Дніпро» молодий поет на довгий час потрапив до списків неблагонадійних авторів головного ідеолога ЦК КПУ Валентина Маланчука.

На сьогодні в доробку Василя Фольварочного — поетичні збірки «Тривога», «Ростуть сини», «Досвіток», «Уроки вірності», «Течія», «Родовід», «Соняшник на балконі», епопея у трьох томах «Симон Петлюра», романи «Спокуса», «Обірвані струни», «Чорний бумер», роман-трилогія «Хрещеники Сталіна», збірка п’єс «Друге цвітіння» тощо. Він — лауреат літературних премій імені Сидора Воробкевича та Дмитра Загула, Міжнародної премії «Фундація родини Воскобійників», заслужений діяч мистецтв України.

Останні роки Василь Фольварочний активно пише прозу. У його прозовій манері відчувається досвід драматурга, тяжіння до діалогів, стислий, фрагментарний виклад подій, схожий на ремарки. І водночас у його романах добре вибудувано драматичний конфлікт, що далеко не завжди вдається зробити сучасним українським прозаїкам.

Відзначаючи творчий внесок письменника у розвиток української прози, Дмитро Павличко сказав, що в романі «Хрещеники Сталіна», виданому тернопільською «Джурою», Василь Фольварочний описав скрипниківський тип української людини, яка служила радянській владі, але при цьому залишалася українцем. Це та частина радянського партійного та державного апарату, яка 1991 року підготувала безкровний розпад Радянського Союзу та створила незалежну державу.

3.01.2016 року в читальному залі бібліотеки  ім. О.Пушкіна відбувся майстер-клас  доктора психіатра-психотерапевта Гиндак Є.С.  для психологів та соціальних педегогів ЗНЗ міста Білгорода- Дністровського та району.
На заході розповідалось про таємниці людської психіки, які завжди приваблювали людей всього світу. Була надана інформація про формування психічної діяльності для батьків, вихователів та підлітків. Це дає їм можливості відповісти на багато питань, запобігти психологічної несумісності між батьками і дітьми.
Гіднак Є.С. із задоволенням наводила приклади зі своєї багаторічної практики лікаря – психотерапевта.
Наприкінці заходу Гіндак Є.С. презентовала свою книгу «Психотерапия каждому», а також запропонувала методичні рекомендаціі  «Здоровье учителя « та «Здоровье врача» та залишила в подарунок бібліотеці.
Зміст книги розрахований на читачів широкого кола.
Підводячи підсумки майстер-класу можна зробити висновки, що кожна доросла людина має думати про своє майбутнє, навчити дітей жити правильно, сформувати спокійне і розумне сприйняття навколишнього середовища
та навчитись бути психологічно та психічно здоровими.

Архи́п Ива́нович Куи́нджи (при рождении Куюмджи; укр. Архип Іванович Куїнджі, (15 (27) января 1841, по другой версии 1842, местечко Карасу (Карасёвка), ныне в черте Мариуполя.
   Архи́п Ива́нович Куи́нджи российский художник греческого происхождения, мастер пейзажной живописи.
   Когда в 1876 году Куинджи показал на выставке передвижников свою «Украинскую ночь», газеты писали, что этот пейзаж совершенно убивает все другие находящиеся на выставке пейзажи.
И это действительно было так настолько необычной, и, в то же время, до крайности правдивой казалась куинджиевская картина с ее темно-синим глубочайшим небом, стройными тополями, лунным светом на стенах хат, величаво-недвижным покоем, тишиной южной ночи и одиноким огоньком, теплящимся в окошке.
    Глаз истинного художника тем и отличен, что замечает рассеянное повсюду прекрасное и открывает его нашему глазу. И теперь, любуясь где-нибудь над рекой зрелищем лунной ночи или закатом, горящим между черными стволами деревьев, не говорим ли мы: «Будто на картине Куинджи»?
   Для современников художника его картины были радостным откровением. Они отвечали страстному желанию новизны, каким было охвачено тогда общество. И все же шумный успех картин Куинджи в то время, когда первым и едва ли не единственным мерилом искусства было мерило идейности и гражданственности, может на первый взгляд показаться странным.
   Секрет воздействия картин Куинджи таился не только в поразительной иллюзии света. «Сами по себе луна и солнце, - писал Крамской, - не предмет для живописи». «Но, - говорил он о произведениях Куинджи, - глядя на такие картины, я могу сделаться лучше, добрее, здоровее».

27 січня українці святкували 125-річчя з дня народження поета, перекладача із 40 мов, громадського діяча Павла Тичини. Для сучасників він лишається далеко непізнаною особистістю.
«Ця людина, була, є і буде для мене не лише особливою, а й мірилом багато в чому. Для мене він був простим і рідним, улюбленим і зрозумілим» (Тетяна Сосновська).
     «Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа» – так про Павла Тичину відгукувалися його колеги по перу. Він викликав на бій життя, створював революцію у своїх поетичних рядках, але найголовніше – підтримував патріотизм українського народу і з перших слів своїх віршів надихав людей не впадати у відчай: «Жити не боятись, Треба вміть сміятись, Не сміятись, плакать». Щоправда, ці поетичні рядки Павло Тичина вважав недописаними.
     До 125-ї річниці від дня народження Павла Тичини в нашій бібліотеці, в читальному залі дорослого відділу була оформлена виставка  «Поет – поет чарів ночі».

29 січня українська громадськість відзначає  День пам’яті героїв Крут.

29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, що

розташована за 130 кілометрів на північний-схід від Києва, 300 курсантів

військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із

майже 5-тисячною більшовицькою армією, рішуче відстоюючи право українського

народу жити у власній державі.

Бій тривав лише п'ять годин. У полон було захоплено і потім розстріляно 28 юнаків. Ціною свого життяюні герої зупинили наступ ворога на два дні.

Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва. Виступаючи на церемонії поховання, голова Центральної Ради

(1917-1918) Михайло Грушевський назвав вчинок київської молоді героїчним.

Після цього про подвиг молодих звитяжців забули на більш ніж 70 років, а їхні могили за радянських часів було зруйновано.

Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут».

До цього дня пам'яті в читальному залі дорослого відділу була оформлена книжкова виставка-екскурс «Крути – негасима пам'ять».

В неділю, 24 січня 2016 року в читальному залі дорослого відділу відбулося п'яте засідання клубу "Молоді поети Акермана" за темою "Зима, холод, душа..."
    Керівник клубу Дионисий Григоренко привітав всіх присутніх та запропонував зачитати свої вірші, присвячені зимовій тематиці, стану душі та любові. Зустріч пройшла в теплій атмосфері. До аудиторії  приєдналися читачі бібліотеки , зацікавлені тематикою, які із захопленням читали вірші про духовність. завершилося засідання чаюванням.
БЕЗ НАДЕЖДЫ         А. Болутенко
Не светит солнышко в окно,
Лишь только мрак давным-давно
Её отчаянно терзает.
Уж надоели холода,
Душе приятно было прежде,
Возможно, будет так всегда, места нет надежде.
 В душе то снег, то жгучий лёд,
То ветер волком завывает,
Не знаю: иль весна придёт,
Иль никогда лёд не растает.
Светило солнышко в душе,
И было всё вокруг прекрасно,
Но холод в ней царит уже,
Ужасно в жизни быть несчастной.

        День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря, як велике державне свято – День Соборності України.

     

  Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли

покоління українських патріотів: на волелюбному зібранні було урочисто

проголошено злуку Української народної республіки і Західноукраїнської народної

республіки.

    Саме цій знаменній події і були  присвячені книжкові виставки-огляди в дитячому та дорослому відділі: «Злука в ім'я Соборності», «Ми весь народ – одна сім'я». Біля виставок була організована бесіда – розповідь, яка  викликала у присутніх почуття радості і гордості за свій народ, який вперше за шістсот років зробив серйозний крок до об'єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українців.