неділя, 21 серпня 2016 р.


Невтомний трудівник театру і кіно.
Ступка Богдан Сильвестрович – народний артист України (1980), народний артист СРСР (1991), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993), лауреат Державної премії СРСР (1980), лауреат Міжнародної премії імені К.С. Станіславського (Росія, 1996), лауреат Премії незалежних критиків “Кришталева Турандот” (Москва, 2001), Академік-засновник Академії мистецтв України (з 1996), Академік кінематографічних мистецтв “Ніка” (2005 р.), академік Європейської кіноакадемії (2005 р.)
Кавалер орденів: Президентська відзнака “За заслуги” І, ІІ, ІІІ, ступенів; Дружби народів (Росія); Офіцерський Хрест за заслуги Речі Посполитої Польщі.






Видатний український актор театру і кіно Богдан Сильвестрович Ступка народився 27 серпня 1941 року в м. Куликів, Нестерівського району, Львівської області. 1961 року Б. Ступка закінчив акторську студію при львівському драматичному театрі ім. М. Заньковецької, а пізніше (1984 р.) заочний відділ театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Творчий шлях розпочав на кону Львівського Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької у 1961 році Його вчителем по студії був режисер Борис Тягно – вихованець легендарного Леся Курбаса. Далі впродовж всього творчого життя актора його діяльність спрямовував видатний майстер режисури Сергій Данченко. У Львові були створені образи Володі (“В дорозі” В. Розова), Річарда та Едмунда (“Король Лір” В. Шекспіра), Дон Жуана (“Камінний господар” Лесі Українки), Треплєва (“Чайка” А. Чехова). З 1978 року митець працює у Національному театрі імені Івана Франка. Галерея ролей, що він їх зіграв, продемонструвала самобутність виконавської естетики, яка, увібравши краще із здобутків попередників, переломляючись у часі, що його тонко відчуває актор, породжує у глядному залі потрясіння. Першими на кону франківців створені такі видатні образи, як Микола в “Украденому щасті” І. Франка та Іван Войницький у “Дяді Вані” А. Чехова. Творчому почерку Ступки Б.С. притаманне тонке відчуття жанру, стилю сценічного твору. Це обумовило різноплановість його образів. Він яскраво артистичний і неординарний в будь-якій виставі: Іван Петрович Котляревський – “Енеїда” І. Котляревського (за цю роботу актор удостоєний премії ім. І. Котляревського), Артуро Уї – “Кар¢єра Артуро Уї” Б. Брехта, Поприщин – “Записки божевільного” М. Гоголя. Мерлін – “Мерлін” Т. Дорста і У. Еллер, Поет – “Сни за Кобзаем” Т. Шевченка, Росмер – “Росмерсгольм” Г. Ібсена. На вищому градусі емоцій зіграні ним король Лір в однойменій трагедії В. Шекспіра та Едіп у виставі “Цар Едіп” Софокла, створеній на франківській сцені видатним грузинським режисером Робертом Стуруа. Автор психоаналізу Зігмунда Фройда у п¢єсі англійського сучасного драматурга Террі Джонсона “Істерія”. Серед ролей останніх сезонів І.Франко ,, Посеред раю на майдані” Кліма, Лев Толстой ,, Лев і левиця ”І.Коваль, ,, Мефістофель”, ,, Фауст”, ,,Легенда про Фауста” Йоганна Шпіса, Гейсельбрехта, Крістофера Марло. Лише неординарна, воістину глибока творча особистість спроможна осягнути геній славнозвісного психоаналітика. Фройд Ступки – це неймовірний синтез граничної правдивості і внутрішнього проникнення у саму сутність природи підсвідомості. Особливою для актора є роль Тев¢є у виставі “Тев¢є-Тевель” за Шолом Алейхемом. Завдяки вилученій внутрішній енергії, проникливому відчуттю Істини Буття, український актор, створюючи образ молочника Тев¢є сягнув вершин духовності. За виконання цієї ролі актор удостоєний Національної премії ім. Траса Шевченка. В січні 2004 року під час показу 300 вистави “Тев¢є-Тевель” Б.С. Ступка був удостоєний Почесного титулу Честі із врученням ордену “Жива легенда”. В 1997 та 1999 рр. Б.С. Ступка був визнаний кращим актором року. У 2003 р. актор був удостоєний премії“Театральний тріумф”. Підтвердженням високого класу майстерності стала участь Богдана Ступки в міжнародних театральних та кінопроектах, які відзначені почесними преміями та нагородами. Серед них: Гран-Прі на 7 Міжнародному кінофестивалі в Москві за краще виконання чоловічої ролі у фільмі Ю.Ільєнка “Білий птах з чорною ознакою” (1970р. Гран-Прі на 26 Міжнародному кінофестивалі в Москві за краще виконання чоловічої ролі у фільмі Д. Месхієва “Свої” (2004 р.); Приз жюрі кінематографістів ХІ Мінського міжнародного кінофестивалю “Листопад” “За кращу чоловічу роль” у фільмах “Свої” Д. Месхієва, “Водій для Віри” П. Чухрая, “Стара казка” Є.Гофмана (Польща, 2004 р.). 2005 р. приніс дві найвищі нагороди Росії: Національну премію Росії “Золотий овен” та премію “Ніка” – кінематографічних мистецтв Росії. В жовтні 2008 року на ІІІ Римському міжнародному кінофестивалі нагороджений Срібним Марком Аврелієм за краще виконання чоловічої ролі ( фільм ,,Серце на долоні” спільний Польсько-український проект режисер Кшиштов Зануссі). Понад 30 років Б.С. Ступка є однією із знакових фігур у кінематографі. На його творчому рахунку численні кінороботи, що їх актор створив в Україні, Росії, Югославії, Польщі. Серед них: композитор Леонтович “Дударики” (Україна), Керенський “Червоні дзвони” (Росія), Чепурний “Діти сонця” (Росія), Лисенко “Микола Вавілов” (Росія), Остап Вишня “Житіє Остапа Вишні” (Україна), Борис Годунов “Смерть Іоана Грозного” (Росія), Стальський “Пастка” (Україна), Сталинський “Гріх” (Україна), Протоієрей “Нині прослався Син людський” (Україна), Богдан Хмельницький “Вогнем і мечем” (Польща), Мазепа “Молитва за гетьмана Мазепу” (Україна), Чінгіз-хан “Чінгіз-хан” (Україна), Бєжнєв “Заєць над прірвою” (Росія), ,,Тарас Бульба” в однойменному фільмі (Росія). З 30 грудня 1999р. по 30 травня 2001р. Ступка Б.С. працював на посаді Міністра культури і мистецтв України. З 2001 року Ступка Б.С. – художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Продовжуючи і розвиваючи традиції, закладені славними попередниками: фундатором театру Г.Юрою та багаторічним творчим побратимом С.Данченком, Б.С. Ступка вводить в репертуар незвичні для українського кону імена: класиків української літератури Г. Сковороди (“Буквар Миру”), Г.Кониського (“Трагедокомедія о воскресенії мертвих”), знайомить з давньою індійською культурою (“Шякунтала” Калідаси), творчістю польського класика ХХ століття С.І. Віткевича (“Мама, або Несмачний витвір...”), повертає на сцену Софокла та Ф. Достоєвського (“Цар Едіп”, “Брати Карамазови”). Прагнучи розширити художню палітру франківців, Б.С. Ступка запрошує на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами. З театром співпрацюють режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Сьомий сезон при театрі з ініціативи художнього керівника активно функціонує експериментальний “Театр у фойє”. За останні сезони в трупу франківців влилося вісімнадцять молодих артистів, більшість з яких вже встигли завоювати прихильність глядачів та визнання в театральної громадськості. З 2007 року Б.С.Ступка розпочав викладацьку діяльність в Національному університеті театру кіно і телебачення ім.І.Карпенка-Карого. Він є художнім керівником акторського курсу. Декілька років тому театр ім. І. Франка став дійсним членом Міжнародного інституту театру, що не тільки сприяє популяризації українського театрального мистецтва у світі, а і є свідченням наполегливої цілеспрямованої діяльності художнього керівника Б.С. Ступки по ствердженню авторитету кращих здобутків національної культури.

понеділок, 15 серпня 2016 р.



"Молодь: діалог і взаєморозуміння".

Міжнародний день молоді був встановлений Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1999 року за пропозицією Всесвітньої конференції міністрів у справах молоді, що відбулася в Лісабоні 8-12 серпня 1998 року.
Конференція рекомендувала організувати інформаційно-пропагандистські заходи на підтримку Дня з метою підвищення інформованості, особливо молоді, про Всесвітню програму дій, що стосуються молоді, до 2000 року і на наступний період, прийняту Асамблеєю в 1995 році.
У той час як молодь складає одну чверть світової робочої сили, на неї припадає половина безробітних. Ринки праці зазнають труднощів із забезпеченням стабільної зайнятості з гарними перспективами для молодих людей, за винятком висококваліфікованих фахівців.
Сьогодні у світі налічується майже 3 мільярди жителів у віці до 25 років. Більше півмільярда з них живуть в бідності. Понад 100 мільйонів дітей не відвідують школу. Щодня близько 30 тис. дітей вмирають від убогості. Щодня 7 тис. молодих людей заражаються ВІЛ / СНІДом.
Генеральний секретар ООН закликав міжнародне співтовариство визнати взаємозалежність поколінь і вирішувати проблеми різного віку спільно.Міжнародний день молоді — це спільне свято багатьох націй. Але практично в кожній країні існує і свій день присвячений молоді.


четвер, 4 серпня 2016 р.

6 серпня – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ ЗА ЗАБОРОНУ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ 
(День Хіросіми). У серпні 1945 року Сполучені Штати скинули атомну бомбу з урановим та плутонієвим зарядами на японські міста Хіросіма і Нагасакі. Переважна більшість загиблих були мирними громадянами. Вибухи в цих містах забрали життя більше ніж 200 тисяч японців.Хіросіма стала вічним символом боротьби проти зброї масового знищення. День Хіросіми почав відзначатися міжнародною спільнотою як Всесвітній день боротьби за заборону ядерної зброї. У самому місті цього дня щорічно проходить церемонія пам’яті. Як постійне нагадування про страшну трагедію в центрі міста залишений незайманим шматочок землі. Біля входу в Меморіальний музей миру розбито парк, де горить вічний вогонь, встановлений перед пам’ятником жертвам бомбардування з написом «Спіть спокійно – помилка не повториться». Щорічний ритуал церемонії включає хвилину мовчання, зграї голубів, скорботні удари поминального дзвону. У Парку миру біля Меморіального музею висить дзвін, напис на ньому свідчить: «Нехай кожен, хто проходить повз, ударить в дзвін, щоб той завжди нагадував нам про загрозу атомної війни».Нормами міжнародного права стали обмеження ядерних озброєнь, заборона певних випробувань атомної зброї, польотів і плавання літаків, ракет і підводних човнів з ядерними боєголовками на борту. Україна, як неядерна держава проводить політику проти поширення ядерної зброї.



У всьому світі відзначають ДЕНЬ СВІТЛОФОРА. На сьогодні в Україні налічується майже 4,5 тисячі світлофорних об'єктів. У четвер, 5 серпня - Міжнародний день світлофора. Як повідомили у прес-службі Департаменту ДАІ МВС України, перший світлофор був винайдений Джеєм Найтом і був встановлений в 1868 році у Лондоні біля будівлі парламенту. Управлявся він вручну, мав два семафорних крила, а у
темний час доби підсвічувався газовим ліхтарем. На початку 1869 року ліхтар пристрою вибухнув і поранив поліцейського, що керував світлофором. У 1910 році був розроблений і запатентований перший автоматичний світлофорний пристрій. Попередник сучасних пристроїв був встановлений 5 серпня 1914 року в США у місті Клівленд. Він мав червоний і зелений сигнал, а при перемиканні видавав звуковий сигнал. Системою керував поліцейській, який сидів у скляній будці на перехресті. Триколірний світлофор, з використанням жовтого ліхтаря, був встановлений у 1920 році у Детройті та Нью-Йорку. В Україні перший світлофор був встановлений у 1936 році у Харкові. На сьогодні у нашій країні налічується майже 4,5 тисячі світлофорних об'єктів, за допомогою яких здійснюється регулювання дорожнього руху.





неділя, 17 липня 2016 р.

"За л и ш а ю д л я в а с..."


Народився 20 липня 1936 р. у м. Тернополі. Після закінчення семирічки поїхав у місто Кілію, щоб вступити в морехідне училище та здійснити свою мрію — стати моряком. Але військова комісія не допустила хлопця до іспитів, визнавши його дальтоніком. 1956 р. під час галасливої ейфоричної кампанії освоєння цілинних земель молодий романтик у пориві високих ілюзій узяв комсомольську путівку й подавсь у Казахстан. Восени 1961 р. Борис Демків став у м. Тернополі методистом Будинку народної творчості. Робота, пов’язана з частими поїздками у найвіддаленіші куточки області для збирання фольклору, була до душі, не сковувала творчої ініціативи та не перешкоджала улюбленому заняттю — поезії.
У ці роки Б. Демків утвердивсь як поет, закінчив заочне відділення Львівського університету ім. І. Франка. Отож невдовзі довелося скуштувати й журналістського хліба, а відтак попрацювати завідувачем літературної частини Тернопільського облмуздрамтеатру ім. Т. Шевченка. Але по-справжньому знайшов себе поет тільки на посаді голови об’єднання творчої молоді «Сонячні кларнети». Більш як двадцять років життя віддав Борис Миколайович плеканню юних талантів. Із його благословення та з найактивнішою допомогою увійшли у велику літературу й стали професійними письменниками Богдан Бастюк, Олег Герман, Ольга Кушнір, Богдан Мельничук, Ярослав Сачко, Ганна Костів-Гуска та інші. Десятки молодих літераторів стали авторами перших книг — Зіновій Кіпибіда, Володимир Кравчук, Любов Гонтарук та багато інших.
Перша збірка поета — «Сувора ніжність» побачила світ 1965 р., вона ж відкрила йому двері у Спілку письменників. Ця небуденна для молодого митця подія трапилась 1967 р. Протягом подальших літ творчого життя поет видав низку оригінальних збірок, написав біографічну повість «Людина до сонця іде» про життя передчасно згаслого поета Степана Будного, створив десятки пісень, багато з яких облетіли не тільки Україну, а й світ. А ще переклав чимало творів своїх побратимів із Болгарії, Молдавії, Польщі, Румунії, Югославії, Росії та інших країн. Найпомітніші в його творчому доробку такі книги: «Крило зорі», «Ораторія лісу», «Контрасти», «Дерево життя», «Залишаю для вас». Борис Демків — перший лауреат літературної премії ім. Степана Будного та премії ім. братів Лепких.
«Залишаю для вас» — книга відомого українського поета Бориса Демківа, яку автор підготував ще за життя. Одначе, хоч і пішов письменник за небокрай, проте його вірші нині йдуть до читача уже з порога вічності. Вочевидь те, чим Борис Демків мучився, карався, чим було переповнене його велике серце, нині постає перед нами у повному обсязі у кількох розділах, зокрема: «Стріла сльози», «Болючих дум летючий мій голландець...», «Восьме коло», «Реанімація любові» та «Тінь мадонни Літта». Із усього творчого доробку постає знаний і не знаний Поет, який нам засилає своє Слово, що нині уже звучить як заповіт. Борис Демків залишає нам те, найсокровенніше, чим була наповнена його поетична Душа упродовж особистих пошуків у царині Слова.
Помер 31 грудня 2001 р. у м. Тернополі.
Видані книги:
"Сувора ніжність" (1965), "Символи" (1968), "Червоне мовчання" (1972), "Крило зорі" (1978, усі - К.), "Древо життя" (Л., 1982), "Поезії" (1986), "Ораторія лісу" (1987, обидві - К), збірка пісень "Квіти ромена" (Т., 1995), "Залишаю для Вас" (2004).






Радість зустрічі з творами Чухліба.

До 75-ліття з дня народження видатного Майстра слова Василя Чухліба побачила світ його збірка казок для дітей «Пісня тоненької очеретини».
Вражають і чудові, незвичайні тексти, які, безперечно, сподобаються нашій малечі, і талановиті, дотепні ілюстрації художниці Катерини Іванової.
Василь Чухліб народився 19 липня 1941 р. в невеличкому селі Лебедівка на Чернігівщині у родині сільських учителів. Закінчивши школу, працював сількором місцевої газети в Острі, потім навчався на мовно-літературному факультеті Київського педінституту. Майже два десятиліття був заступником головного редактора видавництва «Український письменник». Опублікував багато чарівних книжок для дітей, загальний наклад яких перевищив один мільйон примірників! У 1996 році він отримав премію імені Лесі Українки, а 20 листопада 1997-го письменник відійшов у вічність.
Герої казок Василя Чухліба – ведмедик Клиш-Клиш і павучок Канапчик, лисичка Мальвіна і зайчик Гасанець, цап Бородань і сорока Чара, джмелики Кіндратики і бурундучок Смугастик, мишка Намистина і качка Чомга, їжачок Топка і Сонячний Зайчик, а також інші мешканці Землі, Неба, Лісу та Річки. Вони живуть своїм казковим життям у Калиновій світлиці і Золотавому бору, Суничній галявині й Роменовому лузі, Старій діброві й Бобровому селищі, Синь-озері та на Зеленому стадіоні.
Сьогодні твори Майстра із задоволенням читають діти. На жаль, Василь Чухліб не дожив до свого 75-літнього ювілею, однак його казки, оповідання продовжують виховувати не одне покоління патріотів своєї землі, усіх тих, хто безмежно любить рідну країну.
Письменник вдало поєднує традиційні художні прийоми народної казки з оригінальними авторськими знахідками. Він наділяє тварин людською мовою, почуттями, характером і поведінкою, зберігаючи при цьому й те, що притаманне природі тварин. Цікаві сюжети, мальовничі подробиці, виразні діалоги, тонкий гумор, – все це одразу ж приваблює маленьких читачів.




понеділок, 11 липня 2016 р.


Всесвітній день народонаселення
Згідно з останніми оцінками ООН, зробленими в 2015-му році, до кінця нинішнього століття, населення Землі цілком в змозі досягти позначки в 17 мільярдів.
У своєму зверненні Сорайя Обейд, виконавчий директор Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА), сказала: «По всьому світу, молоді люди хочуть бути почутими і брати участь. У них є ідеї, прагнення і енергія щоб прискорити ефективні дії для зменшення бідності і нерівності ... Ясно, що Цілі розвитку тисячоліття не будуть виконані, якщо молодь не буде активно задіяна у створенні й плануванні програм, якщо її голос не буде почутий, її потреби не будуть зустрінуті з розумінням і їх людські права не будуть поважатися».
Швидке зростання населення світу стало у 60-х роках предметом серйозного занепокоєння Організації Об’єднаних Націй. Населення світу з 1960 по 1999 р. збільшилося більш ніж вдвічі; перейшовши в жовтні 1999 року відмітку в 6 мільярдів.
Протягом десятиліть Організація Об’єднаних Націй здійснює свою оперативну діяльність у багатьох країнах, що розвиваються. У результаті плідної співпраці різних підрозділів Організації створюються національні статистичні бюро, проводяться переписи населення, складаються прогнози і здійснюється поширення достовірної інформації.
Хоча темпи росту пішли на спад, - з 2 відсотків до 1,3 відсотка в період між 1969 і 1999 роками, - абсолютний приріст становить у цей час майже 77 млн людей на рік, причому 95 відсотків цього зростання припадає на частку країн, що розвиваються. За прогнозами Організації Об’єднаних Націй, у 2050 р. на землі будуть проживати від 7,9 до 10,9 млрд. людей, а скоріш за все - 9,3 млрд., що залежить певною мірою від ефективності програм планування сім’ї.
Загальне зростання населення важко позначається на земних ресурсах і навколишньому середовищу, часто зводячи нанівець зусилля в галузі розвитку. Організація Об’єднаних Націй різними способами аналізує співвідношення між населенням і розвитком, роблячи в останні роки особливий акцент на правах жінок і важливості підвищення їхнього статусу, оскільки, відповідно до зростаючої думки, ця проблема повинна стати ключовою у досягненні прогресу в соціально-економічному розвитку.
Статистична і методологічна робота Організації Об’єднаних Націй в області народонаселення, особливо її авторитетні оцінки і прогнози чисельності населення та динаміки її зміни, проклали шлях подальшим дослідженням. Це призвело до істотного зміцнення національної бази перспективного планування, здатної інкорпорувати демографічну статистику в контексті планування з метою розвитку і приймати виважені рішення в соціально-економічній галузі.